Координати: 54°25′29.500000099598″ пн. ш. 3°30′1e-07″ зх. д. / 54.42486° пн. ш. 3.500000000028° зх. д. / 54.42486; -3.500000000028

Аварія у Віндскейлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аварія у Віндскейлі
Зображення
Країна  Велика Британія
Місце розташування Windscale Pilesd
Момент часу 10 жовтня 1957
Міжнародна шкала ядерних подій INES level 5 eventd
Мапа

54°25′29.500000099598″ пн. ш. 3°30′1e-07″ зх. д. / 54.42486° пн. ш. 3.500000000028° зх. д. / 54.42486; -3.500000000028

Ава́рія у Віндске́йлі (англ. Windscale fire) — велика радіаційна аварія, що сталася 10 жовтня 1957 року на одному з двох реакторів атомного комплексу «Селлафілд», у графстві Камбрія на північному заході Англії.

Внаслідок пожежі в графітовому реакторі з повітряним охолодженням для виробництва збройового плутонію стався великий (550—750 TБк) викид радіоактивних речовин. Аварія відповідає 5-му рівню за міжнародною шкалою ядерних подій (INES) і є найбільшою в історії ядерної промисловості Великої Британії[1][2][3].

Хронологія подій

[ред. | ред. код]

Аварія сталася під час виконання програми планового відпалювання графітової кладки. Під час нормальної експлуатації реактора нейтрони, що бомбардують графіт, спричиняють змінення його кристалічної структури. Це викликає акумулювання енергії в графіті (енергія Вігнера)[4]. Процес контрольованого відпалювання використовувався для відновлення структури графіту і вивільнення цієї енергії. Для його ініціації вимикали газодувки охолоджувального контуру, внаслідок чого реактор розігрівався до температури, за якої починала виділятися акумульована в графіті енергія. Через конструктивні особливості віндскейльського реактора при цьому залишаються зони невідпаленого графіту, тому потрібен повторний розігрів. Через відсутність контрольно-вимірювальних приладів і помилки персоналу процес вийшов з-під контролю. Внаслідок занадто великого енерговиділення металеве уранове паливо в одному з паливних каналів вступило в реакцію з повітрям і загорілося. Перший сигнал про порушення в роботі (підвищення радіоактивності повітря в 10 разів) отримано 10 жовтня[5] об 11:00 від пробовідбирача повітря, розташованого далеко (близько 800 м) від активної зони. Аналіз зразків повітря поряд з реакторною будівлею підтвердив викид радіації.

О 16:30 візуальний огляд паливних каналів показав, що багато тепловидільних елементів розжарилися до червоного (1400 °C), вивантажити їх не вдалося через розширення і заклинення в каналах. Попри самовіддані дії операторів, які вивантажували паливні елементи з каналів, прилеглих до зони загоряння, до вечора вогонь перекинувся на 150 каналів, що містили близько 8 тонн урану. В ніч з 10 на 11 жовтня робилися безуспішні спроби охолодити активну зону за допомогою вуглекислого газу. 11 жовтня о 8:55 реактор затопили водою, усвідомлюючи при цьому ризик можливого вибуху. Як наслідок, 12 жовтня о 3:20 реактор переведено в холодний стан[1][2][3].

Наслідки

[ред. | ред. код]

Найбільший внесок в активність викиду зробив радіоактивний 131I, за розрахунками близько 20 тис. Кі (740 ТБк). Довгострокове забруднення визначилося 137Cs, 800 Кі (30 ТБк)[2].

Детерміновані ефекти в персоналу були відсутні, ніхто не отримав дози, близької до рівня, що перевищує в десять разів установлений ліміт річної дози опромінення всього тіла для працівників[1].

Після аварії проводився контроль молока, що надходило в продаж з розташованих поблизу ферм. Його продаж було заборонено протягом 6 тижнів[3].

Наслідки аварії вивчалися Національною комісією з радіологічного захисту. За зробленою комісією оцінкою, серед населення могло статися близько 30 додаткових смертей від захворювання на рак (0,0015 % приросту смертності від раку), тобто за час, протягом якого можуть відбутися ці 30 смертей, серед людей, які зазнали опромінення ймовірно померло б близько 1 млн осіб[3][6].

В сучасних реакторах не використовується металеве ядерне паливо[3].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в INES Руководство для пользователей международной шкалы ядерных и радиологических событий. — Вена : МАГАТЕ, 2010. — 235 с. Архівовано з джерела 15 серпня 2019
  2. ↑ а б в Самойлов О. Б., Усынин Г. Б., Бахметьев А. М. Безопасность ядерных энергетических установок. — М. : Энергоатомиздат, 1989. — 280 с. — 5900 прим. — ISBN 5-283-03802-5.
  3. ↑ а б в г д Ключников А.А., Пазухин Э. М., Шигера Ю. М., Шигера В. Ю. Радиоактивные отходы АЭС и методы обращения с ними. — К. : Інститут проблем безпеки АЕС НАН України, 2005. — 487 с. — 500 прим. — ISBN 966-965-13-0-1. Архівовано з джерела 5 вересня 2014
  4. ↑ Плохій, Сергій (2024). Атоми і попіл: глобальна історія ядерних катастроф. Наш Формат. с. 125. ISBN 978-617-8115-64-7.
  5. ↑ Плохій, Сергій (2024). Атоми і попіл: глобальна історія ядерних катастроф. Наш Формат. с. 128. ISBN 978-617-8115-64-7.
  6. ↑ United Kingdom Atomic Energy Authority. Accident at Windscale no. 1 pile on 10th October, 1957 : presented to Parliament by the Prime Minister, by command of Her Majesty November 1957. — London : H.M. Stationery Off.. — 25 p. Архівовано з джерела 29 червня 2021
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аварія_у_Віндскейлі&oldid=41839624